Принцеса Тісул: коли королева краси прокидається з докембрію

казка, яку не вигадав би навіть КДБ після двох чарок горілки

Був 1969 рік, місяць нібито світив навіть під землею, і в Тісулі — сибірському містечку, де вітер звучить як оперна арія в російському виконанні — шахтарі копали вугілля й натрапили на… саркофаг.

Не якийсь там. Мармуровий, гладкий, як крижана принцеса з каталогу «Вічний сон і Ко».

А всередині? Жінка. Така красива, що навіть Мерилін Монро опустила б штори й сказала: «Сьогодні ні».

Вона лежала занурена у рожево-блакитній рідині, на обличчі — спокій, а на пальці, кажуть, щось таке, що сьогодні на Etsy коштувало б пів зарплати.

І тут історія починає ламатися.

Глоса Мадам Хаотики:

«Сатурн у Скорпіоні каже: казка. А Юпітер регоче й питає, чи не можна злити ту рідину в глечик і спробувати на квітах».

Легенда стверджує, що саркофагу було 800 мільйонів років.

Нагадую: тоді на Землі не було навіть перших динозаврів, не кажучи вже про принцес із манікюром. Але хто ж у міфі переймається дрібницями, правда?

І як усе закінчилося?

– Прийшли чоловіки в чорному (дехто каже КДБ, інші — просто «військові дядьки»).

– Саркофаг відвезли гелікоптером, бо потяг до фіналу казки б точно не встиг.

– Рідину вилили (що звучить як найгірша ідея у Всесвіті), тіло почорніло, потім рідину залили назад — і обличчя знову стало прекрасним.

– Шахтар, який скуштував рідину, нібито збожеволів і замерз біля дверей. (Не буду брехати, це моя улюблена частина — рівень абсурду прямо проситься в ілюстрацію.)

Глоса Клотильди Пунтікатої:

«Якщо в неї була хустка в горошок, хочу знати візерунок. Для моди в 800 мільйонів років це звучить доволі свіжо».

У «наукових» джерелах цього не знайдете. Археологи відправили б вас одразу в секцію «сучасні міфи», десь між кришталевими черепами й фото гігантських скелетів із Facebook. Але російські блоги й конспірологічні сайти роками годують цю історію, бо визнаймо — байка про красуню з докембрію має свою «родзинку».

Глоса Роксі Райот:

«800 мільйонів років? Це приблизно стільки ж, скільки я чекаю, доки пошта доставить мій пакет».

А я, Лола Тралала, кажу вам: не знаю, чи існувала Принцеса Тісул насправді. Але у моїй голові вона вже сидить за столиком, п’є чай із порцеляни, а з кишені стирчить квиток «Повернутися у 1969-й – без обмеження терміну».

А якщо вона й справді була, то точно любила б намисто. І тут ми з нею зустрічаємось.

🗂️ Міф проти реальності

💡 Нотатка для читачів BeadCulture:

Ця стаття — перша частина нової мінісерії «Фальшиві археологічні сенсації», де ми в стилі Лоли розбиратимемо відомі міфи й додаватимемо їм ювелірний, субкультурний і поетичний присмак.

У наступному випуску: Кришталеві черепи: Індіана Джонс чи просто дорога прикраса на полиці?